Сакральний простір пам’яті у романі Анджея Стасюка «Ріка дитинства» = Sacred space of memory in Andrzej Stasiuk’s novel “The River of Childhood” = A szent emlékezet tere Andrzej Stasiuk „A gyermekkori folyó” című regényében

Meniok, Vira and Perih, Yuliya (2025) Сакральний простір пам’яті у романі Анджея Стасюка «Ріка дитинства» = Sacred space of memory in Andrzej Stasiuk’s novel “The River of Childhood” = A szent emlékezet tere Andrzej Stasiuk „A gyermekkori folyó” című regényében. ACTA ACADEMIAE BEREGSASIENSIS, PHILOLOGICA, 4 (3). pp. 185-204. ISSN 27866718

Preview

Text 9_Меньок_Періг.pdf - Published Version Download (581kB) | Preview

Abstract

Авторки статті зосереджуються на сакральному та профанному, індивідуальному та колективному оприявленні топосу ріки як простору пам’яті у книзі Анджея Стасюка «Ріка дитинства», з урахуванням художніх утілень і переосмислень концептів малої батьківщини та дитинства. У розвідці проінтерпретовано фундаментальний у романі образ ріки Буг та його перетворення через спогади письменника з реально-профанного, природно-географічного об’єкта на сакральний символ межі, переходу, хаосу, часу, проминання, смерті. Особливу увагу акцентовано на амбівалентності символу ріки: в інтерпретованому романі ріка водночас приваблює й загрожує, пробуджує захоплення й страх, формує перші екзистенційні відчуття й досвіди, які стають основою творчих інтенцій і залишаються знаками важкої пам’яті, складного досвіду. Багатогранну символіку ріки проаналізовано з опертям на класичні концепції Хуана Едуарда Керлота, Манфреда Луркера, Єжи Бартмінського, Владислава Копалінського, в яких ріка трактується як універсальний символ плину життя, смерті й відродження, архетипна межа між світами та між різними людськими досвідами. Символ ріки містить енергію творення й знищення, є місцем любовних переживань та злочину й смерті, у сакральних трактуваннях уособлює пророцтво, книгу завіту й порятунок і водночас межу між гріхом та каяттям, між чистилищем та раєм. Гетерогенна символіка ріки втілюється у романі Стасюка як сакральна вісь світу (axis mundi), що поєднує індивідуальний досвід дитинства з універсальними законами буття. Символіка ріки в інтерпретованому романі – не лише топографія пам’яті, а й особлива «мова дитинства», завдяки якій вибудовується письменницький наратив повернення до джерел. Сакральний простір пам’яті у романі Стасюка оприявнюється у праматеринському концепті визнання гріхів і каяття: пам’ять є плином ріки, що несе порятунок від травматичних досвідів минулого, ріка є і збереженням пам’яті дитинства, і подоланням важких спогадів, змиванням гріхів у водах ріки дитинства. В інтерпретованому романі Стасюка ріка містить ключові прикмети універсального міфологічного та сакрально-біблійного образу, стисло пов’язаного з профанними народними віруваннями, у якому відлунює індивідуальна пам’ять письменника та колективні архетипні уявлення про відродження життя, проминання, смерть і вічність. Запропонований у розвідці підхід поєднує літературну інтерпретацію з культурологічно-антропологічним та архетипно- символічним вимірами, увиразнює значення малої батьківщини та сакральної топографії дитинства для сучасної польської літератури. У перспективі досліджень творчості Анджея Стасюка акцентуватиметься міждисциплінарна інтерпретація, яка охоплюватиме проблеми літературної антропології, культурної географії та геопоетики, філософії пам’яті та компаративних літературознавчих студій, що уможливить нові прочитання прози Стасюка та вивчення його письменницького феномену у контексті сучасної української літератури. | The authors of the article focus on the sacred and profane, individual and collective manifestations of the river topos as a space of memory in Andrzej Stasiuk’s book “River of Childhood”, considering the artistic representations and reinterpretations of the concepts of small homeland and childhood. The study interprets the fundamental image of the Bug River in the novel and its transformation through the writer’s memories from a real and profane, natural-geographical object into a sacred symbol of the border, transition, chaos, time, transience, and death. Particular attention is paid to the ambivalence of the river symbol: in the interpreted novel, the river simultaneously attracts and threatens, evokes admiration and fear, shapes the first existential feelings and experiences, which later become the foundation of creative intentions and remain as signs of difficult memory and complex experience. The multifaceted symbolism of the river is analysed on the basis of the classical concepts of Juan Eduardo Cirlot, Manfred Lurker, Jerzy Bartmiński, and Władysław Kopaliński, who interpret the river as a universal symbol of the flow of life, death, and rebirth, an archetypal boundary between worlds and between different dimensions of human experience. The river symbol encompasses both the energy of creation and destruction, being a place of love, crime, and death; in sacred interpretations, it personifies prophecy, the book of the covenant, and salvation, while simultaneously marking the boundary between sin and repentance, purgatory and paradise. The heterogeneous symbolism of the river in Stasiuk’s novel is embodied as a sacred axis of the world (axis mundi), which unites the individual experience of childhood with the universal laws of being. The river symbolism in the interpreted novel is not only a topography of memory, but also a special “language of childhood”, through which the writer’s narrative of returning to the origins is constructed. The sacred space of memory in Stasiuk’s novel manifests itself in the ancestral concept of confession and repentance: memory becomes the flow of the river that brings salvation from the traumatic experiences of the past. The river simultaneously preserves childhood memories and enables the overcoming of painful recollections – a symbolic washing away of sins in the water of the River of Childhood. In Stasiuk’s novel, the river embodies the essential features of a universal mythological and sacred-biblical image, closely intertwined with profane folk beliefs, in which the writer’s individual memory resonates with collective archetypal notions of rebirth, transience, death, and eternity. The approach proposed in this research combines literary interpretation with cultural-anthropological and archetypal-symbolic dimensions, emphasising the importance of the small homeland and the sacred topography of childhood in contemporary Polish literature. Future studies of Andrzej Stasiuk’s works should employ an interdisciplinary interpretation, encompassing the problems of literary anthropology, cultural geography and geopoetics, philosophy of memory, and comparative literary studies, which will enable new readings of Stasiuk’s prose and deepen the understanding of his literary phenomenon within the context of modern Ukrainian literary scholarship. | A tanulmány szerzői a folyó-toposz szent és profán, egyéni és kollektív megnyilvánulásaira összpontosítanak mint az emlékezet terének szimbólumaiként Andrzej Stasiuk „A gyermekkori folyó” című könyvében, különös tekintettel a „kicsiny szülőföld” és a gyermekkori élmények fogalmának művészi megjelenítésére és újraértelmezésére. A kutatás a Bug folyó képét elemzi a regényben, valamint azt a folyamatot, amelynek során az író emlékezetén keresztül a valós, profán, természeti-földrajzi objektumból a határ, az átmenet, a káosz, az idő, a mulandóság és a halál szent szimbólumává alakul. Különös figyelmet kap a folyó szimbólumának ambivalenciája: a vizsgált regényben a folyó egyszerre vonz és fenyeget, csodálatot és félelmet kelt, formálja az első egzisztenciális érzéseket és tapasztalatokat, amelyek később az alkotói szándékok alapjává válnak, és az emlékezet, a komplex élmények jeleiként élnek tovább. A folyó sokrétű szimbolikájának elemzése Juan Eduardo Cirlot, Manfred Lurker, Jerzy Bartmiński és Władysław Kopaliński klasszikus elméletein alapul, akik a folyót az élet, a halál és az újjászületés egyetemes szimbólumaként, a világok és az emberi tapasztalat különböző dimenziói közötti archetípusos határként értelmezik. A folyó szimbóluma egyszerre hordozza a teremtés és a pusztítás energiáját: a szeretet, a bűn és a halál helye; szakrális értelmezésben a prófécia és az üdvösség megtestesítője, ugyanakkor a bűn és a bűnbánat, a tisztítótűz és a paradicsom közötti határt is kijelöli. Stasiuk regényében a folyó heterogén szimbolikája a világ szent tengelyeként (axis mundi) jelenik meg, amely összekapcsolja a gyermekkor egyéni élményeit a létezés egyetemes törvényeivel. A folyó szimbolikája nemcsak az emlékezet topográfiájaként működik, hanem a „gyermekkori nyelv” sajátos formájaként is, amelyen keresztül felépül az író visszatéréstörténete az eredetekhez. Az emlékezet szent tere Stasiuk regényében a gyónás és a bűnbánat ősi fogalmában nyilvánul meg: az emlékezet a folyó áramlásává válik, amely megváltást hoz a múlt traumatikus tapasztalataitól. A folyó egyszerre őrzi a gyermekkori emlékeket és teszi lehetővé a fájdalmas visszaemlékezések legyőzését – a bűnök szimbolikus lemosását a Gyermekkori Folyó vizében. Stasiuk regényében a folyó a mitológiai és szakrális-bibliai képek univerzális jegyeit hordozza, szorosan összefonódva a profán népi hiedelmekkel, ahol az író egyéni emlékezete visszhangzik a kollektív archetípusos újjászületés-, mulandóság-, halál- és örökkévalóság-képzetekkel. A szerzők által javasolt megközelítés az irodalmi értelmezést kulturális-antropológiai és archetípusos-szimbolikus dimenziókkal ötvözi, hangsúlyozva a „kicsiny szülőföld” és a gyermekkori szimbólumok jelentőségét a kortárs lengyel irodalomban. Andrzej Stasiuk műveinek jövőbeni kutatásaihoz interdiszciplináris megközelítés szükséges, amely magában foglalja az irodalmi antropológia, a kulturális földrajz és geopoétika, az emlékezetfilozófia és az összehasonlító irodalomtudomány kérdéseit. Ez lehetővé teszi Stasiuk prózájának új értelmezéseit, valamint irodalmi jelenségének mélyebb megértését a modern ukrán irodalomtudomány kontextusában.

Actions (login required)

Edit Item